Справи пов'язані з казначейськими розрахунками

Серед справ зі спорів, кількість яких хоч і незначна, проте з огляду на соціально-економічне значення вони характеризують певні тенденції та явища можна виділити справи зі спорів про стягнення заборгованості з бюджетних установ за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача – Головного управління Державної казначейської служби в Сумській області.

Заборгованість, що є предметом спорів по даним справам, виникала внаслідок затримки здійснення платежів за зобов‘язаннями юридичних осіб Головним управлінням Державної казначейської служби України в Сумській області, де обслуговувалися відповідачі, як бюджетні установи, хоча належно оформлені платіжні документи були ними надані для оплати вчасно та в повному обсязі.

 Протягом звітного періоду господарським судом було розглянуто 16 справ про стягнення заборгованості з бюджетних установ за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача – Головного управління Державної казначейської служби в Сумській області (у 2013 році судом було розглянуто лише 2 справи).

В більшості випадків заборгованість стягувалася по договорам купівлі-продажу, поставки, надання послуг.

Господарський суд Сумської області розглядаючи вказані справи керувався статтями 617 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України, які передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Крім цього, у відповідності до статті 1 Цивільного кодексу України однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Результати розгляду вказаних справ характеризуються наступними показниками:

·     кількість справ, за результатом розгляду яких господарським судом були прийняті рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі – 14 справ;

·             кількість справ, за результатом розгляду яких провадження у справі було припинено на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України (відсутній предмет спору) – 2 справи.

В апеляційному та  касаційному порядках станом на 09.01.2015 жодного судового рішення з даної категорії спорів оскаржено не було.

Як вбачається з вищевикладеного, у більшості справ приймались рішення про задоволення позовних вимог (14 справ).

 Підставами для задоволення господарським судом позовних вимог в повному обсязі послугували правомірність та обґрунтованість позовних вимог.

 Так, наприклад, рішенням суду від 29.05.2014 в справі № 920/684/14 за позовом: Приватної фірми “Хард Сервіс”, м. Суми, до відповідача: Сумського державного університету, м. Суми, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області, м. Суми, про стягнення 2 172 грн. 15 коп., позов задоволено повністю на підставі наступного:

19 квітня 2013 року між сторонами було укладено договір №364, за умовами якого позивач передає у власність, а відповідач приймає та оплачує товар згідно асортименту та за цінами визначеними в додатку №1 до договору.

Судом було встановлено, що матеріалами справи, зокрема, видатковою накладною №ХС-238 від 05.08.2013, довіреністю №493 від 05.08.2013 підтверджується факт передачі позивачем відповідачу та отримання останнім товару на суму 1 998 грн. 00 коп.

Пунктом 2.1. договору визначено, що оплата товару здійснюється відповідачем протягом 7 робочих днів з дня отримання товару відповідно до накладних.

Також судом було зазначено, що факт існування заборгованості підтверджується матеріалами справи, зокрема підписаним сторонами актом звірки розрахунків за період з липня 2013 року по грудень 2013 року, відповідно до якого борг відповідача становить 1 998 грн. 00 коп.

Згідно статей 526, 629 Цивільного кодексу України, пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов’язання не допускається; договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач не розрахувався за поставлений товар, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 530 цього ж Кодексу, визначено, якщо в зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідачем не подано ні доказів сплати боргу, ні аргументованих заперечень проти вимог позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1 998 грн. 00 коп. заборгованості за отриманий товар судом було визнано обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” №2921-ІІІ від 10.01.2002, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що при порушенні термінів оплати відповідач виплачує позивачеві пеню в розмірі облікової ставки НБУ від несплаченої суми, що діяла в період, за кожен день прострочення.

Згідно з поданим розрахунком, відповідачеві нарахована пеня в сумі 65 грн. 82 коп. в розмірі облікової ставки НБУ за період з 15.08.2013 по 15.02.2014.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимоги кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Відповідно до поданого розрахунку, відповідачеві нараховано 3% річних в сумі 40 грн. 40 коп. та інфляційні витрати в сумі 67 грн. 93 коп. за період з 15.08.2013 по 17.04.2014.

З огляду на викладене, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати поставленого товару, враховуючи, що право позивача щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних витрат, передбачене діючим законодавством України позовні вимоги судом були визнані такими, що підлягають задоволенню шляхом стягнення з відповідача 1 998 грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар, 65 грн. 82 коп. пені, 40 грн. 40 коп. 3 % річних, 67 грн. 93 коп. інфляційних витрат.

Дане судове рішення в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалося.

Проведений аналіз свідчить про те, що протягом звітного періоду відбулося зростання поданих до господарського суду позовів зі спорів про стягнення заборгованості з бюджетних установ за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача – Головного управління Державної казначейської служби в Сумській області (в 8 разів більше в порівнянні з 2013 роком), що пояснюється складною ситуацією в державі пов‘язаною з фінансуванням бюджетних установ.