В господарському судочинстві зустрічаються непоодинокі випадки, коли позивач, звертаючись до суду не має належних документальних обґрунтувань, що порушені його права. Ця судова практика наголошує на пильності під час складання документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.
До суду звернулось ТОВ «ТД Дітрейд» до фізичної особи-підприємця В. про стягнення 65 тис. грн за неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами договору поставки. Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що ним відповідачу було поставлено товар, відповідачем товар було прийнято, однак за нього не сплачено. У той же час відповідач зазначає, що з наданих позивачем накладних вбачається, що товар отримував не відповідач, а інші особи. Надані позивачем довіреності не можуть бути належними та допустимими доказами у цій справі, оскільки не містять дати їх вчинення.
Суд дійшов висновку, що додатки до договору є правомірними. Тому не приймаються до уваги судом доводи відповідача, що надані позивачем довіреності не можуть слугувати належними та допустимими .
Суд не приймає до уваги доводів відповідача, що у травні 2018 року у трудових відносинах з відповідачем перебувало 3 особи, а у 2019 відповідач не використовував найманої праці. Питання трудових відносин з зазначеними особами або факту того, що особи, які не перебували в трудових відносинах з відповідачем та могли отримати товар від імені відповідача, не є предметом дослідження по цій справі, а може бути предметом дослідження в рамках цивільного або кримінального провадження, якщо, на думку відповідача, для цього існують правові підстави.
Сторони при виконанні договорів повинні діяти добросовісно і справедливо по відношенню до іншої сторони договору, повинні фактично виконувати умови договору, а не ухилятись від виконання обов’язків з формальних причин.
Також, суд звертає увагу, що відповідач, наводячи аргументи у відзиві на позовну заяву, фактично уникає спростувань самого факту поставки товару позивачем.
Суд наголошує, що саме на позивача покладається обов’язок доведення факту отримання відповідачем товару та підписання відповідних накладних. Також, з урахуванням положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», сторони повинні належним чином оформлювати первинні документи, в тому числі накладні, які фіксують факт здійснення господарської операції. У випадку неналежного оформлення таких документів на суб’єкта господарювання фактично покладається ризик обов'язку доведення, у разі необхідності, самого факту здійснення господарської операції та подробиць такої операції (осіб, які брали в ній участь тощо), у разі виникнення спору.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідачем порушені права позивача, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача боргу підлягає частковому задоволенню, а саме стягненню підлягає 13,7 тис. грн. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 51,2 тис. грн задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено належними доказами факт поставки товару по договору на спірну суму.
На даний час рішення не набрало законної сили.