Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
КЦС ухвалою від 04 червня 2025 року передав справу на розгляд ВП ВС, адже вважає, що задля розвитку судової практики необхідно відступити від висновку, викладеного у постановах КЦС від 09 листопада 2022 року у справі № 753/19628/17, від 29 березня 2023 року у справі № 756/3462/20, від 13 березня 2025 року у справі № 557/1226/23, КГС від 11 березня 2025 року у справі № 904/4027/22 та КАС від 25 квітня 2024 року у справі № 852/2а-1/24.
Висновки ВС, з якими не погоджується колегія суддів, сформовані щодо застосування приписів пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК, відповідно до яких суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК та у пункті 5 частини першої статті 236 КАС.
Колегія суддів КЦС не погоджується з наведеною вище правовою позицією судів касаційної інстанції у складі Верховного Суду, виходячи з таких мотивів. Відповідно, будь-який військовослужбовець в Україні, мобілізований до ЗСУ, який здійснює військову службу у конкретній військовій частині під час воєнного стану, введеного Указом, є таким, що перебуває у штаті воєнного часу ЗСУ, які переведені на воєнний стан. Військовослужбовець може перебувати у військовій частині ЗСУ, яка незадіяна до ведення воєнних (бойових) дій, але це не виключає його оперативного відрядження до іншої військової частини, яка задіяна у відповідних діях. На переконання колегії суддів, у цьому й полягає одна зі складових функціонування ЗСУ в умовах особливого періоду. Це саме стосується, наприклад, військовослужбовців, які відряджені до військових адміністрацій.
Тому, з урахуванням процесуальних прав військовослужбовця, у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК мова йде саме про переведення ЗСУ на воєнний стан. Ця норма процесуального права не містить виключень щодо ситуацій, коли здійснення конкретних завдань військовослужбовцем, який перебуває на військовій службі у військовій частині ЗСУ під час воєнного стану, об`єктивно не перешкоджають йому приймати участь у судових засіданнях. У цьому випадку, до внесення змін у процесуальне законодавство, використання військовослужбовцем свого права, залежить від його власної совісті. Це не позбавляє суд права оцінювати ці дії з точки зору добросовісності учасника процесу.
Колегія суддів також зазначила, згідно з абзацом першим частини першої статті 3 Закону № 389-VIII командир військової частини наділений повноваженнями видавати довідку за формою № 5, передбачену Інструкцією, про проходження військовослужбовцем військової служби у ЗСУ. А факт дії введеного Указом воєнного стану та пов`язаного з ним особливого періоду вказує на те, що у цей період ця довідка є достатнім, допустимим та належним доказом перебування цього військовослужбовця у складі ЗСУ, які переведені на воєнний стан. Водночас ця довідка за формою № 5 не може бути єдиним можливим відповідним доказом, оскільки довідки, надані у справі № 461/5209/19 також жодним чином не протирічать підтвердженню факту перебування відповідного військовослужбовця у складі ЗСУ, переведених на воєнний стан.
Тому ВП ВС вважає за необхідне прийняти справу до провадження ВП ВС відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК, оскільки існує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування положень пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК у справах, в яких сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, перебуває у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань.
_03_03.png)
